Моя люба мандрівнице — докладний переказ

Оповідання розповідає про Євгена Ілліча Свиридова, якого всі називають Гешею, російськомовного іммігранта, що живе в Канаді. У професійному житті він досить успішний — працює комп’ютерним інженером у солідній компанії. Однак його особисте життя склалося трагічно.

Після кількох років шлюбу дружина Людмила залишає Гешу заради іншого чоловіка й забирає із собою їхню маленьку доньку Олю.

Спочатку Геша сподівається, що дружина схаменеться. Він знаходить місце, де вона живе, і приїжджає туди з квітами та великим плюшевим ведмедем для доньки. Проте після того, що він там бачить, чоловік остаточно розуміє, що сімейне життя зруйноване.

Геша звертається до адвокатів і починає довгу судову боротьбу за право виховувати Олю.

Після кількох років суд зрештою визнає його права на дитину. Та Людмила не виконує рішення суду й знову зникає разом із донькою. Вона також забирає Гешину гітару, яку колись сама подарувала йому ще в Москві.

Протягом наступних років Геша намагається знайти дружину та доньку. Судові справи й пошуки коштують йому величезних грошей і залишають його в боргах. Через п’ять років він припиняє пошуки, але внутрішньо так і не може змиритися з утратою сім’ї.

Він більше не одружується. Навіть через багато років йому іноді здається, що двері ось-ось відчиняться і до квартири увійдуть Людмила та вже доросла Оля. 

На десяту річницю їхнього зникнення Геша вирішує влаштувати собі особливий вечір. Він купує делікатеси, горілку, шоколадний торт і нарешті придбаває дорогу електрогітару Gibson, про яку давно мріяв.

Проте вдома святкування швидко перетворюється на сумний ритуал пам’яті.

Геша ставить на стіл три тарілки — одну для себе і дві ніби для Людмили та Олі. Він їсть, випиває, а потім бере нову гітару й починає співати стару пісню, яку багато років тому написав для Людмили ще в студентські часи.

Пісня про «милу, ніжну мандрівницю» стає своєрідним символом його минулого, кохання та втрати.

Геша починає вголос розмовляти з відсутньою дружиною. Він дорікає їй насамперед за те, що вона позбавила доньку батька. За його гнівом відчуваються багаторічний біль, самотність і нездатність забути свою сім’ю.

Пізніше Геша вперше в житті вирішує звернутися до ескорт-агентства. Ця частина оповідання подана з гумором: герой нервується, ніяковіє і губиться через діловий та формальний підхід працівників агентства.

До нього приїжджає молода білявка, яка користується професійним ім’ям «Літній Вітерець».

Дуже швидко Геша помічає, що дівчина зовсім не схожа на впевнену й досвідчену працівницю. Вона нервується, поводиться невпевнено і здається дуже вразливою.

Поступово замість запланованого побачення між ними починається звичайна людська розмова.

Дівчина зізнається, що насправді її звати Ніколь. Вона навчається на першому курсі медичного коледжу й хоче стати медсестрою.

Її сімейне життя було важким. Вона росла без батька, а її мати має серйозні проблеми з алкоголем. Сама Ніколь також почала вживати наркотики і поступово опинилася в дуже складній життєвій ситуації.

Геша перестає бачити в ній людину, яку запросив за гроші. Він дає їй одяг, готує чай і дістає шоколадний торт.

Їхнє спілкування дедалі більше нагадує розмову батька з донькою.

Геша розпитує її про навчання, батьків і майбутнє. Ніколь говорить, що майже втратила віру в себе і, можливо, навіть кине коледж.

Геша намагається переконати її не відмовлятися від майбутнього.

Так між двома самотніми людьми виникає несподіваний зв’язок: один багато років живе з болем через втрату доньки, а друга виросла фактично без батьківської підтримки. 

Під ранок вони починають говорити про музику. Ніколь каже, що любить її слухати.

Геша дістає свою нову гітару Gibson і грає джазову мелодію. Ніколь починає рухатися під музику, і Геша помічає її природну грацію. Він говорить їй, що ще не пізно навчитися танцювати чи займатися музикою і що вона може змінити своє життя.

Перед тим як піти, Ніколь просить зіграти ще щось.

Геша починає виконувати стару пісню, написану багато років тому для Людмили: про «милу, ніжну мандрівницю».

І раптом Ніколь тихенько починає підспівувати.

Геша здивований і запитує, звідки вона знає цю пісню.

Ніколь відповідає, що її іноді співає мати.

Геша завмирає.

Цю пісню майже ніхто не міг знати, адже він сам написав її двадцять років тому на іншому континенті.

Він уперше дуже уважно дивиться на обличчя Ніколь і намагається уявити її без макіяжу, з природним кольором волосся.

Потім він запитує, чи говорить вона російською.

Ніколь відповідає, що трохи говорить, і починає лякатися його реакції.

І саме тоді Геша розуміє неймовірну правду.

Ніколь — це Оля, його донька, яку Людмила забрала багато років тому.

Геша не може стримати сліз і обіймає її. Ніколь нічого не розуміє і намагається піти.

Тоді Геша нарешті говорить їй головне: він — її батько.

Так ніч, яку герой планував провести на самоті, згадуючи минуле, завершується неймовірною зустріччю. Донька, яку він безуспішно шукав багато років і вже вважав назавжди втраченою, сама випадково приходить до його дому, не знаючи, ким насправді є господар квартири